Моє Придніпров’я icon

Моє Придніпров’я




НазваМоє Придніпров’я
Сторінка8/20
Дата конвертації21.05.2013
Розмір3.09 Mb.
ТипДокументи
джерело
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   20

Література:

Вільний В. Висока проба: Роман / В. Вільний.– К.: Рад. письменник, 1978.– 263 с.

Вільний В. Вогняні троянди: Роман / Володимир Вільний.– К.: Рад. письменник, 1976.– 359 с.

Вільний В. День нескінченний: Повість. Нариси / В. Вільний.– К.: Молодь, 1974.– 191 с.

Вільний В. Кому співають жайворонки: Роман / В. Вільний.– К.: Дніпро, 1976.– 191 с.

Вільний В. Неопалима совість: Поезії / В. Вільний.– К.: Рад. письменник, 1979.– 123 с.

***

Вільний Володимир Микитович (1921–1981) // Костиря І. Межівська сторона: Книга про письменників-земляків.– Донецьк: Каштан, 2003.– С. 204–225.

***

Вільний Володимир Микитович // УРЕС.– 2-е вид.– К., 1986.– Т. 1.– С. 306.




18 лютого 1916 р. – у с. Вільховатка на Полтавщині народився Олександр Григорович Максименко, український живописець. З 1933 по 1938 рік учмвся у Дніпропетровському художньому училищі. 1957 року закінчив Київський художній інститут (майстерня К. Єлеви, А. Шовкуненко). 1947 року став членом Спілки художників УРСР. Майстер натюрморту, пейзажу, жанрової картини, автор численних портретів. З 1972 року заслуженный художник УРСР (95 років від дня народження).


Література:

Максименко Олександр Григорович // УРЕС.– 2-е вид.– К., 1986.– Т. 2.– С. 329.





18 лютого 1981 р. – у м. Дніпродзержинську в приміщенні колишньої Народної аудиторії відкрився театр – нині Дніпродзержинський музично-драматичний театр імені Лесі Українки (30 років від дня заснування).


^ Дніпродзержинський музично-драматичний театр імені Лесі Українки


У 1921 році Народна аудиторія для робітників у Кам’янському (нині Дніпродзержинськ), побудована ще 1900 року за ініціативою директора-розпорядника Дніпровського заводу Ігнатія Ясюковича, була перейменована на театр імені Т. Шевченка. Та, за своєю суттю, театром не стала, а являла собою театрально-видовищне утворення, де давали вистави різноманітні гастролери. Думка про те, що місту Кам’янському потрібен справжній театр, виникла у середовищі партійного керівництва в 1935 році. Це перетворення, втілюване за ініціативою секретаря Кам’янського міськкому КП(б)У товариша Лисова, розглядалося, як «зброя соціалістичного виховання мас».

До 1935 року Кам’янське в культурному відношенні було глухою провінцією. Спектаклі столичних театрів – епізоди. Переважно заїжджали ліліпути, а також звіринці, які демонстрували «рідкісне видовище – годування змія-удава, боа- констриктора живими кроликами та свинками під звуки духового оркестру»

«В індустріальному центрі Кам’янскому з його багатотисячним населенням уже давно відчувається гостра потреба в стаціонарному театрі. Зараз ми тісно підійшли до організації стаціонарного театру російської драми у Кам’янскому. Художній склад колективу буде укомплектований висококваліфікованими акторами, частково з Дніпропетровського театру російської драми імені Хатаєвича, частково з інших театрів».

Дніпропетровський театр російської драми імені Хатаєвича до утвердження в Кам’янскому, був просто пересувним колгоспним театром. Це був час «успішного» завершення колективізації України, вершиною якого став небувалий в історії голодомор. Очевидно, одним із завдань колгоспного театру було вселити бадьорість в колгоспників, які ще залишились живими. Саме цей колектив став ядром Кам’янского театру.

Театр російської драми носив ім’я «кращого більшовика області» Менделя Хатаєвича, першого секретаря обкому комуністичної партії. З початку тридцятих років у Дніпропетровській області починає впроваджуватися його культ. Імені Хатаєвича визнано гідним не лише скромний колгоспний театр у Кам’янському, але й численні заводи, установи, вулиці та площі області. На творчій нараді театральних працівників у вересні 1934 року Мендель Маркович сказав: «Знайдіть творче обличчя, працюйте над тим, щоб кожен театр мав власну творчу фізіономію». Ця неперевершена сентенція стала керівництвом до дії при відкритті Кам’янського театру, художній керівник якого М. Кастальський запевнив, що буде зроблено все, аби створити театр «гідний славного імені керівника дніпропетровських більшовиків».

Свій перший сезон театр відкрив у приміщенні колишньої Народної аудиторії 8 жовтня 1935 року спектаклем за п’єсою М. Погодіна «Аристократи». Успіх прем’єри перевершив усі очікування. Секрет принадності п’єси полягав не лише у грі акторів, але й у тому, що вона торкалася теми, доти забороненої – хвилі репресій 1934 року.

У наступному театральному сезоні колектив працював на сцені Палацу культури металургів, оскільки в приміщені театру Шевченка почався капітальний ремонт і реконструкція.

Улітку 1937 року відбуваються події в політичному житті області, що вплинули й на її театральне життя. Заарештований «кращий більшовик» М. Хатаєвич, а також численні місцеві керівники, серед яких секретар дніпродзержинського міському партії товариш Лисов. І тому в зимовий сезон 1938 року Дніпродзержинський театр увійшов просто, як театр російської драми, який другий рік підряд не мав власного помешкання і мусив подовгу гастролювати по містах області. Нове керівництво Дніпродзержинська не занадто жалувало театр, який дістався йому від попередників-шкідників. Похвалитися любов’ю «свого» глядача театр також не міг. Ремонт приміщення театру закінчили лише в 1940 році, і мешканці сприймали перебування акторської трупи у місті, як гастролі.

Незадовго до Великої Вітчизняної війни Дніпродзержинський театр російської драми очолив відомий в Україні режисер Борис Тягно, учень і сподвижник легендарного Леся Курбаса. З його появою почався один з найяскравіших і плідних періодів у житті театру, переважна частина якого, на жаль, минула не в місті. Улітку 1941 року театр евакуювали до Казахстану. Дніпродзержинські глядачі побачили лише три спектаклі з вісімнадцяти.

В окупованому Дніпродзержинську, якому німці повернули його історичну назву Кам’янське, в приміщенні театру з 1942 року працював організований міською управою Український драматичний театр імені Тараса Шевченка. В його репертуарі було тринадцять спектаклів за українськими класичними п’сами, а також драма «Марко Отава», написана місцевим драматургом О. Сеником про голодомор 1933 року. Керував театром ще один учень Леся Курбаса режисер Федір Гладков.

До визволеного Дніпродзержинська театр повернувся з евакуації в 1944 році вже без Б. Тягна. Довгий час колектив жив без художнього керівника. В 1949 році трупу перевели до Кривого Рогу, де на її основі було відкрито театр драми та музичної комедії.

Повний штиль у театральному житті Дніпродзержинська продовжувався до 1979 року, доки велике індустріальне місто не відчуло без театру певну неповноцінність. Улітку 1979 року на найвищому рівні було прийнято рішення про створення в Дніпродзержинську Російського музично-драматичного театру імені Лесі Українки. Головний режисер Семен Терейковський і завідувачка літературної частини Людмила Костенко зайнялися формуванням трупи нового театру. Було оголошено всесоюзний творчий конкурс, вивчено сотні заявок, прослухано десятки претендентів і – зібрано талановитий колектив. Перша постановка нового театру «Темп–1929» за твором М. Погодіна відбулась 18 лютого 1981 року (нині 30 років цієї події).

У 1990 році головним режисером театру став Сергій Чулков. Початок його художнього керівництва співпав із розпадом Радянського Союзу. В період краху ідеалів С. Чулков вирішив звернутися до вічних загальнолюдських цінностей. «Класика – ось біблія театру», – проголосив він. І на дніпродзержинській сцені з’явилися спектаклі в його постановці: «Мірандоліна» К. Гольдоні, «Нельська башта» О. Дюма, «Дванадцята ніч» В. Шекспіра, «Підступність і кохання» Ф. Шиллера.

У 1993 році за ініціативою головного режисера С. Чулкова та завідувачки літературної частини Л. Костенко на базі театру було засновано міжнародний театральний фестиваль «Класика сьогодні».


Література:

Между прошлым и будущим: Буклет / Сост. Л.А.Костенко.– Б. м.– 12 с.

Шпаковська Т. Дніпродзержинський музично-драматичний театр імені Л. Українки // Театри Дніпропетровщини: Енциклопедія / Під заг. ред. Т. Шпаковської.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2003.– С. 551–603.

Яценко Л.Г. Дух ушедшей эпохи. Каменское-Днепродзержинск 1917–1953 годы: Воспоминания, очерки, документы [Текст] / Л. Яценко, А. Слоневский.– Дніпродзержинск: Видавничий дім «Андрій», 2008.– 372 с.– (Бібліотека «Кам’янське-Дніпродзержинск»).

* * *

Дзержинец.– 1935.– 1 февраля.

Дзержинец.– 1935.– 5 августа.

Олександр Слонєвський


22 лютого 1781 р. – у слободі Михайлівка Новомосковського повіту на Орелі освячено ^ Миколаївську церкву (230 років події).


Література:

Феодосий (Макаревский А.) Матеріалы для историко-статистическаго описанія Екатеринославской Епархіи: Церкви и приходы прошедшаго XVIII столетия / Вступ. ст. і комент. Г.К. Швидько.– Днепропетровск: ВАТ «Дніпрокнига», 2000.– С. 464.


23 лютого 1906 р. – у м. Катеринославі вийшов перший номер газети-тижневика «Запоріжжє» , яку заснував меценат В. Хрінников, а редагував Д. Яворницький. Подальший вихід газети заборонено урядом (105 років від події).


Література:

Вічний хрест на грудях землі: Художньо-документальні нариси.– Дніпропетровськ: УкВ ІМА-прес, 1993.– С. 23–24.


23 лютого 1926 р. – у м. Дніпропетровську створена Дніпропетровська радіостанція (85 років від дня події).


23 лютого 1926 року в ефірі пролунали перші передачі дніпропетровського радіо. Газета «Звезда» писала: «23 лютого вдень Катеринославська передавальна станція здійснила пробні передачі. Вечірні проби дали ще кращі результати, ніж вдень. Крім катеринославських радіолюбителів, її почули й криворожани. Чутність нашої станції, за відгуками з Кривого Рогу, добра. З метою виявлення найбільш вигідних умов для роботи станції, передачі продовжуватимуться й далі».

Першими передачами були здебільш озвучені уривки з літературних творів, пізніше в ефірі зазвучали газетні повідомлення. У березні 1928 року при радіостанції організували радіодраматичну експериментальну студію, де створювались так звані радіозвукофільми. Першими роботми студії були спектакль «У тієї Катерини» за твором Т. Шевченка, документальна – «Дніпрельстан». Тоді ж на радіо почали запрошувати й професійних акторів. «Група акторів «Шевченківців» нині на радіо-станції проводить спроби подавати театралізований матеріал» (Театралізована подача з радіо-станції // Зоря.– 1926.– № 8.– С. 27).


Література:

Дніпропетровська обласна державна телерадіокомпанія // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225: Видатні особистості та обличчя міста.–2-ге вид.–Дніпропетровськ: ІMA-прес.– 2001.– С. 159.

* * *

Політаєв М. «Говорить Дніпропетровськ...» [Текст] // Позиция.– 2005.– 18 нояб.– С. 7.


25 лютого 1936 р. – відкрила свій перший сезон

Дніпропетровська державна обласна філармонія (75 років від дня події).


Філармонія була створена на основі рішення Дніпропетровського обласного виконавчого комітету. Сезон відкрився у приміщенні українського театру ім. Т.Г.Шевченка концертом солістки Дольшого театру СРСР народної артистки Ксенії Дзержинської. Це стало початком діяльності філармонії.

У програму роботи нового культурницького закладу міста входила пропаганда музичних творів російської, української та зарубіжної класики такими засобами як проведення концертів-лекцій, літературних та естрадних вечорів. Такі вечори проводились як у Дніпропетровську, так і виїзні по районах та селах області.

Сьогодні Дніпропетровська обласна філармонія знаходиться в будинку, який є пам'ятником архітектури національного значення. Він зведений 1912 року за проектом знаменитого архітектора А. Гінзбурга як приміщення для клубу Громадського зібрання.




Література:

Шпаковська Т.А. Дніпропетровська філармонія: Нариси з елементами фантазії, польоту в минуле і майбутнє [Текст] / Т. Шпаковська.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2006.– 168 с.: іл.

* * *

Кузяєва Г.М. «Музыка, которая исцеляет душу» [Текст] / Подгот. Н. Андрющенко; Г. М. Кузяєва // Зоря. Город.– 2006.– 23 ноября.– С. 26.


26 лютого 1791 р. – у слободі Половиці (на той час форштадт Катеринослава) освячено нововлаштовану сталу дерев’яну церкву в ім’я ікони Казанської Божої Матері й відкрито в ній богослужіння (220 років події).


Література:

Феодосий (Макаревский А.) Матеріалы для историко-статистическаго описанія Екатеринославской Епархіи: Церкви и приходы прошедшаго XVIII столетия / Вступ. ст. і комент. Г.К. Швидько.– Днепропетровск: ВАТ «Дніпрокнига», 2000.– С. 157.


лютий 1781 р. – з Кальміуса до слободи Павлівка (нове місто Павлівськ, майбутній Павлоград) перенесено ^ Свято-Миколаївську похідну церкву. Під наглядом Феодора Тисаревського церкву з усім майном та начинням встановлено в спеціально влаштованому будинку й відкрито богослужіння (230 років події).


Література:

Феодосий (Макаревский А.) Матеріалы для историко-статистическаго описанія Екатеринославской Епархіи: Церкви и приходы прошедшаго XVIII столетия / Вступ. ст. і комент. Г.К. Швидько.– Днепропетровск: ВАТ «Дніпрокнига», 2000.– С. 570.


Лютий 1996 р. – пущено в дію газогін Перещепине-Дніпропетровськ (15 років від часу пуску).


Література:

Гречишкин Л. Газопровод на Просяную // Днепров. правда.– 1966.– 15 февр.





^ Хіба не бачите, що небо голубіє,

Що сонце ранками всміхається ніжніш,

Що вся земля в якімсь чеканні дивнім мліє

І легше дихає, і дивиться ясніш.


Хіба не чуєте, про що вітри шепочуть

І як з зітханнями зливається їх сміх…

^ Хіба не чуєте, як голуби туркочуть,

Як краплі котяться і падають із стріх.


Хіба не вірите, що скоро день засвіте,

Що сонце наше вже з-за обрію встає,

Що хід його спинить ніщо не зможе в світі

І цвіту нашого ніщо вже не уб’є!

Олександр Олесь


БЕРЕЗЕНЬ




* * *

Березневі сніги присмирілі

Відридали у сивих ярах.

Ось уже й терники забіліли,

Над гніздом вичакловує птах.


Від світання до ночі по вінця –

Споконвічних весняних турбот.

Так довкола висріблює місяць,

Що злітає душа до висот…

Олесь Завгородній


1 березня 1936 р. – у м. Дніпропетровську побував заслужений діяч мистецтв, художник І.І. Бродський, який приїхав для обговорення питань, пов'язаних із виданням художнього альбому «Дніпропетровщина». Цього ж дня він подарував Дніпропетровському художньому музею колекцію з 400 картин. Серед них полотна І. Репіна, С. Зарянка, В. Сєрова, І. Левітана, А. Архипова, О. Бенуа та інших майстрів (75 років події).


Література:

Дніпропетровський художній музей: Альбом / Авт.-упоряд. В.А. Демидова.– К.: Мистецтво, 1981.– (Скарби музеїв України).– С. 5. (Текст укр., рос., англ. мовами).





2 березня 1921 р. – народився Гурген Карпович Карапетян, народний артист України, художній керівник і диригент симфонічного оркестру Дніпропетровської філармонії (90 років від дня народження).


Гурген Карапетян – уродженець Кисловодська. З дитинства він відзначався високою музикальністю, опанував багато народних інструментів. Юнаком грав у симфонічному оркестрі, писав музику до спектаклів. 1952 року він закінчив Єреванську консерваторію по класу диригування, а 1955 року зайняв перше місце на Всеросійському конкурсі молодих диригентів.

З 1967 року Гурген Карапетян очолив симфонічний оркестр Дніпропетровської державної філармонії, протягом двадцяти був його художнім керівником і головним диригентом. Перше, що він зробив – оголосив творчий конкурс на всі посади в оркестрі, створий міцний колектив, який постійно поповнювався молодими ив талановитими музикантами.

Цього ж року оркестр став одним з кращих в Україні, а також лауреатом Всесоюзного конкурсу, став базою для щорічних Всесоюзних музичних фестивалів за участю найвідоміших музикантів та співаків. Саме тут відшліфовували свої програми майбутні лауреати Конкурсу ім. П. Чайковського у Москві Володимир Крайнев, Віктор Третяков, Микола Петров та інші.

Г.К. Карапетян значно розширив репертуар, підготував цикли, присвячені творчості Бетховена, Чайковського, Скрябіна, Рахманінова, саме у Дніпропетровську були вперше виконані твори Штогаренка, Скорика, Колодуба. Популяризував він і творчість місцевих композиторів. Оркестр часто виїжджав на гастролі по Україні, Радянському Союзі, завжди виступав з великим успіхом.

Помер Гурген Карпович Карапетян 1 грудня 1986 року за диригентським пультом під час гастролей симфонічного оркестру в Ростові.


Література:

Абрамова Т. Потолок ледяной, виолончель скрипучая, за дирижерской спиной дрожь колючая // Наше місто.– 2001.– 12 груд.

Аллахвердян С. Маэстро // Днепровская правда.– 2002.– 15 февр.– С. 12–13.

Трінчук Я. То був могутній талант [Текст] / Я. Трінчук // Бористен.– 2009.– № 6.– С. 5.

* * *

Гурген Карпович Карапетян // Митці України: Енциклоп. довід. / Упоряд.: М.Г. Лабінський, В.С. Мазура. За ред. А.В. Кудрицького.– К.: УС, 1992.– С. 287.

3 березня 1896 р. – народився Іван Сергійович Паторжинський, видатний український співак, народний артист УРСР. Помер 22 лютого 1960 року (115 років від дня народження).


Иван Паторжинский народився у с. Петро-Свистунове на Катеринославщині (тепер це с. Веселовського району Запорізької області). 1917 року закінчив Катеринославську духовную семінарію, а в 1922 році – Дніпропетровську консерваторію. Починав свою сценічну діяльність у Дніпропетровську, тут же керував хором імені М. Лисенка. Згодом перебрався до Одеси, співав в Одеському оперному театрі, в 1925–1935 роках був солистом оперного театру в Харкові, з 1935 року – Українського театру опери та балету в Києві.

Іван Паторжинський – один з найвидатніших представників українського вокального мистецтва, мав сильний бас м’якого оксамитового тембру. Виконував провідні партії: Сусаніна («Іван Сусанін» Глинки), Бориса Годунова («Борис Годунов» Мусоргського), Мельника («Русалка» Даргомызького), Мефистофеля («Фауст» Гуно), Дона Базіліо («Севільський цирюльник» Россіні), Карася («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського), Тараса Бульбу («Тарас Бульба» Лисенка). Виступав і як камерний співак.

З 1946 року Іван Паторжинський став професором Київської консерваторії, був також одним із організаторів Українського театрального товариства. І.С. Паторжинський був Депутатом Верховної Ради УССР кількох скликань. За високу творчу майстерність нагороджений орденами, одержав Державну премію СРСР (1942), звання народного артиста СРСР (1844).

Помер і похований у Києві.


Література:

Чабан М. Великі в Катеринославі-Дніпропетровську. Іван Паторжинський // Дніпропетровськ: минуле і сучасне: Оповіді про пам'ятки культури Катеринослава-Дніпропетровська, їх творців і художників.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2001.– С. 384–386.

* * *

Паторжинский Иван Сергеевич // Муз. Энциклопедия. Т. 4.– М., 1978.– С. 206.

Паторжинський Іван Сергійович // УРЕС.– 2-е вид.– К., 1987.– Т. 2.– С. 635–-636.

* * *

http://gorod.dp.ua/tema/persons/?pageid=1031

http://slovari.yandex.ru/dict/agin/article/vs4/vs4-0314.htm

www.classicalmusicnews.ru

http://uk.wikipedia.org/wiki


4 березня 1786 р. – у слободі Єлизаветівка Новомосковського повіту протопопом Олексієм Хандалєєвим освячено нововлаштовану дерев’яну церкву Святої Покрови і відкрито у ній богослужіння (225 років події).


Література:

Феодосий (Макаревский А.) Матеріалы для историко-статистическаго описанія Екатеринославской Епархіи: Церкви и приходы прошедшаго XVIII столетия / Вступ. ст. і комент. Г.К. Швидько.– Днепропетровск: ВАТ «Дніпрокнига», 2000.– С. 516.

7 березня 1926 р. – у с. Пшеничному Солонянського району народився Петро Павлович Розумний, відомий в Україні правозахисник, член Української гельсінкської групи (85 років від дня народження).

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   20



Схожі:

Моє Придніпров’я iconМоє Придніпров’я

Моє Придніпров’я iconПублікації Олександра Харлана
Богородицьке місто на Самарі / О. Харлан // Моє Придніпров'я. Календар пам'ятних дат Дніпропетровської області на 2008 рік: Бібліограф...
Моє Придніпров’я iconМоє Придніпров’я
Дніпропетровщини, а також текстові довідки до ювілейних чи особливо цікавих дат. Кожна дата супроводжується бібліографічними джерелами,...
Моє Придніпров’я iconДнiпропетровська
Календар "Моє Придніпров’я" – методико-бібліографічний покажчик, який містить хронологічний перелік пам’ятних дат і подій минулого...
Моє Придніпров’я iconНаказ №117 Про проведення курсів за пре- вентивним проектом «Я-моє здоровя-моє життя» щодо формування здорового способу життя в учнів 5-6 класів на базі
Забезпечити проведення з 26 по 31 березня 2012 року на базі сзш №11 курси за превентивним проектом «Я моє здоров’я моє життя» для...
Моє Придніпров’я iconМоє придніпров’Я
Дніпропетровщини, а також текстові довідки до ювілейних чи особливо цікавих дат. Кожна дата супроводжується бібліографічними джерелами,...
Моє Придніпров’я iconВидання 2010 року
Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2011 рік I півріччя: Бібліограф видання. У 2-х ч. Ч. I / Упоряд....
Моє Придніпров’я iconМоє Придніпров’я
Мета покажчика – допомогти бібліотекарям, вчителям, викладачам середніх спеціальних та вищих навчальних закладів, журналістам, краєзнавцям...
Моє Придніпров’я iconМоє Придніпров’я
Мета покажчика – допомогти бібліотекарям, вчителям, викладачам середніх спеціальних та вищих навчальних закладів, журналістам, краєзнавцям...
Моє Придніпров’я iconМоє Придніпров’я
Мета покажчика – допомогти бібліотекарям, учителям, викладачам середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, журналістам, краєзнавцям...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©on2.docdat.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи