Валентина Лазебник Почесне громадянство у дореволюційному Катеринославі icon

Валентина Лазебник Почесне громадянство у дореволюційному Катеринославі




НазваВалентина Лазебник Почесне громадянство у дореволюційному Катеринославі
Сторінка3/4
Дата конвертації21.05.2013
Розмір0.66 Mb.
ТипДокументи
джерело
1   2   3   4

Бібліографія:


Александр Николаевич Поль (1828–1890) [Текст] // Стародубов А.Ф., Самодрыга В.В., Иванов С.С. Память ис­тории. г. Екатеринослав (г. Днепропетровск) по литера­туре и воспоминаниям.– Дніпропетровськ, 2001.– С. 287–291.


Кочергін І.О. Остання справа О.М. Поля в Катери­нославському губернському земстві [Текст] / І.О. Кочергін // Україна модерна і сучасна (історія, історіографія та джерелознавство). Мат. наук. читань, присв. засл. діячу на­уки і техніки України, д.і.н., проф. Г.К. Швидько 6 трав. 2004 р.– 2004.– С. 105–110.


Кочергін І.О. Селянська реформа 1861 р. та катери­нославські поміщики (На прикладі маєтків Петра та Олек­сандра Полів) [Текст] / І.О. Кочергін // Питання аграрної історії України та Росії: Матеріали п'ятих наук. читань, присвяч. пам'яті проф. Д.П. Пойди.– Дніпропетровськ, 2004.– С. 48–53.


Лазебник В. Почесні громадяни міста Катеринос­лава [Текст] / В.И. Лазебник // Дніпропетровськ: минуле і сучасне: Оповіді про пам’ятки культури Катеринослава- Дніпропетровська, їх творців і художників.– Дніпропет­ровськ: Дніпрокнига, 2001.– С. 471–479.

Лазебник В.И. Почетные граждане города Екатери­нослава [Текст] / В.И. Лазебник // Музей і місто: Музеє­знавчі аспекти збереження і відтворення своєрідної міської культури (Матеріали обл. наук. конф., присвяченої 225-річчю м. Дніпропетровська).– Дніпропетровськ, 2003.– С. 60–69.


Поль Олександр Миколайович [Текст] // Хто є хто в економічній історії України.– Дніпропетровськ: НГУ.– 2002.– С. 79–80.


* * *

Воронова Т. «...Ім'я його пребуде вічним» [Текст] / Т. Воронова // Червон. гірник.– 2007.– 1 верес.– (№ 132–133).– С. 4.


Кавун М. Степной Колумб или превратности су­дьбы Александра Поля [Текст] / М. Кавун // Недвижи­мость в движении.– 2006.– 28 июня.– (№ 24).– С. 10–11.


Кочергін І. Д.І. Яворницький і О.М. Поль: долі по­в'язані з історією Придніпров'я [Текст] / І. Кочергін // Грані.– 2005.– № 5.– С. 32–33.


Кочергін І. Донецьке вугілля та криворізька руда в долі двох видатних діячів Катеринославщини Дж. Юза і О. Поля [Текст] / І. Кочергін // Бористен.– 2002.– № 3.– С. 14–17


Кочергин И. Колумб сокровище открыл [Текст] / И. Кочергин // Днепр вечерний, 2006.– 1 сент.– (№ 127).– С. 22.


Кочергін І. Невпинний поступ Олександра Поля [Текст] / І. Кочергін // Хобі.– 2006.– лип.-серп.– С. 50–56.


Кочергін І. «Нововиявлені факти біографії Олексан­дра Поля» [Текст] / І. Кочергін // Бористен.– 2002.– № 10.– С. 5.


Кочергін І.О. Пам'ятні місця на Дніпропетровщині, пов'язані з життям і діяльністю О.М. Поля [Текст] / І.О. Кочергін // Гуманітар. журнал.– 2003.– № 1.– зима.– С. 77–79.


Куличенко И. «Днепропетровску сегодня очень ну­жны такие люди, как Поль [Текст] / И. Куличенко // Наше місто.– 2002.– 14 верес.; Семь дней.– 2002.– 27 сент.


Полынь И. Гражданин Приднепровья [Текст] / И. Полынь // Днепр вечерний.– 2007.– 20 июля.– С. 21.


Терентьева Н. Человек и гражданин [Текст] / Н. Те­рентьева // Вісті Придніпров'я.– 2008.– 4 верес.– (№ 70).– С. 1.


Портрет: [Спец. вип. газ. «Джерело», присвяч. О. Полю] [Текст] // Джерело.– 2002.– № 17–18.– верес.


Титов В. Видатний син України [Текст] / В. Титов // Червоний гірник.– 2002.– 29 серп.


Швидько Г. О.М. Поль і Піквікський клуб у Катери­нославі [Текст] Г. Швидько // Бористен.– 2002.– № 5.– С. 4–7.


«Потилиця не аби яка, а триповерхова»

Георгій Петрович Алексєєв


На попередньому плані знаменитої картини Іллі Рєпіна «Запорожці» зображений могутній козак, який сидить на діжці спиною до глядача. Цей образ писався з нашого земляка, генерала Г.П. Алексєєва. Дмитро Яворницький, який довгі роки товаришував з генералом, згадував (із книги І. Шаповала «В пошуках скарбів»):

«На картині залишилось ще одне вільне місце – біля стола, навпроти писаря. На це місце було треба посадити особу облич-чям до писаря, а спиною і потилицею до публіки. Потрібно було вибрати потилицю не аби яку, а триповерхову. І тут Рєпін пригадав, у кого така потилиця.

– Ви знаєте, хто може бути пригожий для такого місця?

– А хто?

– Георгій Петрович Алексєєв. Коли він був у вас, то я до нього добре придивився. Сам низький, кремезний, голова велика, лиса, а потилиця така, що потрібен вік, щоб наїсти таку потилицю. Попросіть його, щоб він дозволив мені замалювати його спину й потилицю. Коли ви побачити Алексєєва?

– Можу хоч і завтра.

– Так будь ласка! Я готовий написати йому безкоштовно його портрет, якби він лише дозволив мені замалювати для картини його потилицю...

Коли я наступного дня сказав Алексєєву про прохання Рєпіна, він навідріз відмовився:

– Що це, на посміх майбутньому поколінню? Ні!

Я поспішив побачитися з Рєпіним і термінова повідомив йому про цю відповідь. Він все ж наполягав, щоб я умовив Алексєєва:

– Та влаштуйте якось! Невже ви, при вашій кмітливості, не придумаєте, як це зробити?

– Ага, хіба що ось як: спокусити його старовинними монетами. Я зроблю так, що Георгій Петрович запросить нас до себе на сніданок. Після сніданку ми підемо втрьох до кабінету, я витягну з кишені кілька старовинних монет, і ми почнемо розглядати їх в лупу, а ви сядьте за спиною і тихенько занесіть до своєї книжечки його триповерхову потилицю безкоштовно.

Так вони й зробили… Пройшов час. Картина «Запорожці» була закінчена і виставлена в Третьяковській галереї. Алексєєв приїхав до Москви. Яворницький запропонував йому і Рєпіну піти до Третьяковської галереї. Підійшли до картини.

Подивіться, Георгію Петровичу, – сказав Яворницький, – така, як у вас, потилиця.

– Узнаю! Як же ви осмілились зробити це без мого дозволу? Коли встигли намалювати?

Рєпін засміявся:

– Це тоді, коли ви уважно розглядали монети.

Генерал покрутив свої довгі й пишні вуса, подивився на співрозмовника і вже поблажливо промовив:

– Ну що ж, тепер уже нічого не вдієш. У мене до вас єдине прохання: не кажіть більше нікому, що це моя потилиця, – засміють старого дурня.

Вони обіцяли, але частенько і Рєпін, і Яворницький «по секрету» розповідали, з кого і що саме намальоване на цій картині».

А намальована на ній людина, яка зробила карколомну службову кар’єру, значний державний діяч, обергофмейстер двору, дійсний таємний радник, член Ради міністра внутрішніх справ, член Імператорського російського археологічного товариства, нагороджений усіма російськими орденами, крім ордена св. Андрія Первозван-ного. Поява його на картині, можливо, не випадкова. По жіночій лінії Георгій Петрович був запорозького походження – від гетьмана Данила Павловича Апостола, пам’ять про якого він шанував особливо високо.

Родом Алексєєв із поселення Котівки Новомосковського повіту Катеринославської губернії (нині Магдалинівський район). Походив зі старовинного дворянського роду. Прадід його, поміщик Ларіон Спиридонович, у 1775 році побудував у селі церкву власним коштом, був астраханським і псковським губернатором. Дід Дмитро Ларіонович мав звання доктора Оксфордського університету, протягом кількох трьохліть був предводителем дворян-ства Катеринославської губернії.

Дружина Георгія Петровича родом із Франції. Вона – дочка французького графа Дюбредь-Геліон-Дело-Герон’єр, у дівоцтві Марія Єлизавета Анжель. Від цього шлюбу народилося двоє дітей – Віра та Ольга. Ольга померла дівчиною, а Віра вийшла заміж за князя М.Г. Урусова.

За освітою Георгій Петрович був юристом. У 1855 році закінчив Харківський університет зі ступенем кандидата юридичних наук. Його інтереси зосереджувались на народній освіті та науці. Протягом усього свого довгого життя він багато уваги приділяє школі. З метою оглянути систему початкових училищ на два роки відряджається до Німеччини, Франції та Бельгії.

Після повернення з Європи Алексєєв придбав будинок у Катеринославі (проспект, 104, будинок не зберігся). 1874 року його обирають губернським предводителем дворянства, а 1875 – гласним міської думи. Він – почесний доглядач і попечитель шкіл, гімназії і притулків міста, матеріально підтримує бідних учнів, забезпечує їх навчальними посібниками. Особливо багато уваги приділяє чоловічій класичній гімназії, почесним попечителем якої залишається багато років.

У 1878, 1881 і 184 роках Алексєєва переобирають предводителем губернського дворянства. В 1885 році він отримує звання гофмейстера. Георгій Петрович часто буває в Петербурзі та Москві, на прийомах у імператора і в Міністерстві внутрішніх справ. В економіці краю тоді відбувалися дуже важливі процеси: почалася промислова розробка залізної руди і кам’яного вугілля, будівництво залізниці, мосту через Дніпро, металургійних заводів. Вирішення вини-каючих питань значною мірою залежало від столич-них установ і чиновників. Допомагати в цьому міська дума, земство і дворянство просили саме Георгія Петровича. І він допомагав. На знак подяки в 1887 році йому присвоєно звання почесного громадянина.

Він багато разів жертвує кошти на розвиток міста і допомогу його жителям – на міську громадську бібліотеку, облаштування притулку для підкидьків, для роздачі милостині бідним громадянам до свят. Капітал «імені Алексєєва Г.П.» зберігався у громадському банку і використовувався містом на благодійні цілі.

Георгій Петрович щиро любив і цікавився рідною українською старовиною, разом з О. Полем був першим на півдні Росії збирачем її пам’ятників. Йому належала одна з кращих праць з російської нумізматики – «Про рідкісні херсонські монети часів Володимира Святого». Його нумізматична колекція була за своїм складом третьою в Росії після колекції князя Олександра Михайловича і графа І.І. Толстого. В гаю при будинку в родовому маєтку Георгія Петро-вича зберігалися зібра-ні ним кам’яні баби та саркофаги. Зібрав він і величезний архівний матеріал, який стосу-ється історії Новоросій-ського краю, особливо Запоріжжя.

Помер Г.П. Алексєєв 15 лютого 1914 року в Катеринославі. Все місто проводжало свого почесного громадянина в останню путь. Поховали його спочатку в склепі Архієрейської церкви, а в травні того ж року перепохований у своєму маєтку. Кінооператор Данило Сахненко зняв жалобну процесію на плівку, яку показали в кінотеатрі «Модерн».

У Дніпропетровському історичному музеї зберігається частина архіву Алексєєва, книги з його бібліотеки, художній портрет, особисті речі. Перше знайомство з ним відвідувачів відбувається вже в другій залі музею, де ви побачите і портрети Данила Апостола, і самого Георгія Петровича – на картині Іллі Рєпіна «Запорожці».


Бібліографія:


Алексєєв Георгій Петрович (1834–1914 рр.) [Текст] // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225: Видатні особистості та обличчя міста.– 2-ге вид.– Дніпропетровськ: ІMA-прес.– 2001.– С. 28.


Алексеевы // Энциклопедический словарь [Текст] / Под. ред. И.Е. Андреевского.– СПб: Типо-Литография И.А. Ефрона, 1890.– Т. 1.– С. 416.


Кочергін І. Збирач старожитностей з Котівки Григорій Петрович Алексєєв [Текст] / Кочергін І. // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2009 рік: Бібліограф. покажчик / Упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ, 2008.– С. 90–94.


Лазебник В. Почесні громадяни міста Катеринослава [Текст] / В.И. Лазебник // Дніпропетровськ: минуле і сучасне: Оповіді про пам’ятки культури Катеринослава- Дніпропетровська, їх творців і художників.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2001.– С. 471–479.


Лазебник В.И. Почетные граждане города Екатеринослава [Текст] / В.И. Лазебник // Музей і місто: Музеєзнавчі аспекти збереження і відтворення своєрідної міської культури (Матеріали обл. наук. конф., присвяч. 225-річчю м. Дніпропетровська).– Дніпропетровськ, 2003.– С. 60–69.


Руденко Г.Г. Дослідник та меценат (до історії стосунків Д.І. Яворницького та Г.П. Алексєєва) [Текст] / Г.Г. Руденко // Історія і культура Придніпров'я: невідомі та маловідомі сторінки: науковий щорічник.– Дніпропетровськ: ДНГУ, 2007.– Вип. 4.– С. 82–90.


* * *

Лазебник В. «Нужно было выбрать затылок не абы какой...» [Текст] / В. Лазебник // Наше місто.– 2001.– 29 серп.


Мороз В. Увічнений Рєпіним [Текст] / В. Мороз // Вісті Придніпров'я.– 1999.– 9 лип.– С. 13.


Чабан Н. Жемчужина Приорелья [Текст]: [История села Котовка] / Н. Чабан // Зоря Город.– 2008.– 3 квіт.– (№ 13).– С. 18.


Чабан Н. Котовка, Котовка – шик, блеск и котомка [Текст] / Н. Чабан // Днепров. правда.–2004.– 23 янв.


Чабан М. Маєток Котівка [Текст] / М. Чабан // Пам’ятки України.– 2009.– № 1.– С. 48–53.


Чабан М. Чия то потилиця на картині Репіна [Текст] / М. Чабан // Зоря.– 2006.– 6 лип.– С. 14.


Жіночий лікнеп у Катеринославі


Станом на 1865 рік у місцевих школах училося лише 236 дівчат, а в усьому місті не було жодної жінки з вищою освітою. Таке становище взялися виправити три жінки, про які ми розповімо в цьому нарисі. Їхні імена якнайтісніше пов’язані з історією Маріїнської жіночої гімназії (нині середня школа № 33).


^ Олександра Якимівна Риндовська


Популярність цієї жінки, що займала посаду дирек­тора гімназії сорок років, була дуже великою. Талановитий педагог і здібний адміністратор, вона відзначалася диво­вижною працездатністю. Народилася 1828 року в сім’ї хар­ківського дворянина і педагога Я. Ковалевського, але все її життя минуло в Катеринославі. Закінчила з відзнакою Одеський інститут шляхетних дівчат, вийшла заміж за блискучого гвардійця і вели­кого землевласника М. Чернова. Сімейне життя почалося щас­ливо, але закінчилося трагедією – померли два сина, розорилося господарство чоловіка, захво­ріла сама Олександра Якимівна. Пережити горе їй допоміг час та підтримка відомого педагога і родича барона М. Корфа.

З початку епохи реформ вона зуміла відновити душевну рівновагу й застосувати свої знання та сили на користь суспільству. Її плани організації навчання дівчат були блискуче здійснені шляхом ство­рення жіночої гімназії, першого в Росії товариства опіку­вання жіночою освітою, безкоштовної школи для дівчат, комісії народних питань. Це зробило її піонеркою жіночої освіти не тільки в губернії, але і в країні.

Навколо цих закладів зібралася еліта міста, що всіляко підтримувала їх морально й матеріально. Приклад показувала сама.

Квартирою Олександри Якимівни, її грішми, столом користувався багато хто. Вечорами у неї збиралася місцева інтелігенція. Тут читали, грали на музичних інструментах, багато сперечалися, обговорювали нові книги. Особливим святом були приїзди до Катеринослава барона Корфа. Олександра Якимівна листувалася з відомим педагогом К. Ушинським.

Бажаючих навчатися в школах товариства і в гімна­зії було чимало. Риндовська викладала безплатно, своїм завзяттям привертаючи жертвувателів. Часто її скромна платня ішла на чужі потреби. Вона любила допомагати іншим, особливо не афішуючи свого імені. У 1891 році їй запропонував руку і серце інший заслуже­ний педагог М.С. Рин­довський (М. Чернов помер, і в неї залишилося четверо дітей). Микола Семено­вич мав значний пенсіон по службі – 1 тис. крб. Тоді йому було 80 років. Втім цей шлюб нікого не шокував. Риндов­ський прожив після весілля кілька місяців, залишивши жін­ці, яку він поважав, свою пенсію і прізвище.

Звичайно, самостійно підняти справу жіночої освіти одній людині було неможливо. Помічницями Олександри Якимівни стали місцеві громадські діячки Є. Грекова і К. Мессарош.


^ Єлизавета Адріанівна Грекова


Дружина присяжного повіреного, міського голови Івана Гавриловича Грекова протягом перших п’яти років після створення Маріїнської гімназії працювала класною дамою, причому обов’язки свої виконувала безоплатно. Весь вільний час присвячувала заняттям з вихованками. Удвох із чоловіком вони стали співзасновниками товариства опікування жіночою освітою в Катеринославі.

Грекова енергійно допомагала Олександрі Якимівні, поділяючи з нею всі турботи у новій відповідальній справі. Вона була членом розпорядчого комітету товариства, його скарбником і почесною попечителькою. В школі виплачувалася стипендія її імені.

Померла Є. Грекова в 1915 році, заповівши значну суму грошей на облаштування церкви при чечелівській безкоштовній школі, на придбання навчальних посібників і книг для бібліотек.


^ Катерина Іванівна Мессарош


Джерелом коштів для гімназії і товариства були членські внески, яких вкрай не вистачало. Каса поповнювалась щед-рими пожертвами деяких членів товариства і прибутками від благодій-ництва – розважальних закладів, концертів для лотерей, що їх влаштували члени правління. У цьому відношенні особливо відзначилася ще одна помічниця О. Риндовської і покровителька гімназії – К.І. Мессарош, дружина генерал-лейтенанта. З увагою та любов’ю слідкувала вона за життям гімназії та шкіл у всіх його проявах. Багато учениць завдячували їй своєю освітою.

Катерина Іванівна – голова розпорядчого комітету товариства опікування жіночою освітою протягом 15 років, дійсний і почесний його член більш як 40 років. Вона оплачувала навчання обдарованих дівчат, поїздки учениць до Києва на екскурсії, забезпечувала вугіллям для опалення, книгами, одягом, дала 10 тис. крб. для комісії народних читань (нині будинок по вул. Плеханова, 42). А коли постало питання про будівництво на проспекті нового триповерхового приміщення товариства (нині на цьому місті Будинок спілок), вона зробила найщедрішу пожертву – 25 тис. крб. Нею ж був утворений пенсійний фонд для педагогів.

Знаком вдячності і поваги міської громади до О. Риндовської, Є. Грекової та К. Мессарош стало присвоєння їм звання почесного громадянина Катеринослава.


Бібліографія:


Лазебник В. Почесні громадяни міста Катерино-слава [Текст] / В.И. Лазебник // Дніпропетровськ: минуле і сучасне: Оповіді про пам’ятки культури Катеринослава- Дніпропетровська, їх творців і художників.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2001.– С. 471–479.


Лазебник В.И. Почетные граждане города Екатеринослава [Текст] / В.И. Лазебник // Музей і місто: Музеєзнавчі аспекти збереження і відтворення своєрідної міської культури (Матеріали обл. наук. конф., присвяч. 225-річчю м. Дніпропетровська).– Дніпропетровськ, 2003.– С. 60–69.


Мариинская женская гимназия (средняя школа № 33) [Текст] // Стародубов А.Ф., Самодрыга В.В., Иванов С.С. Память истории. г. Екатеринослав (г. Днепропетровск) по литературе и воспоминаниям.– Дніпропетровськ: РВА «Дніпро-VAL», 2001.– С. 147–148.


Риндовська Олександра Якимівна (13 листопада 1829р. – 4 січня 1905 р.) [Текст] // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225: Видатні особистості та обличчя міс-та.– 2-ге вид.–Дніпропетровськ: ІMA-прес.– 2001.– С. 23.

* * *

Измайлова К. Забытие имена Екатеринослава [Текст] / К. Измайлова // Вісті Придніпров'я.– 2008.– 14 жовт.– (№ 81).– С. 2.


Довженко Т. «За усердие» [Текст]: [О жизни и деятельности А. Рындовской] / Т. Довженко // Днепровская правда.– 2008.– 14 листоп.– (№ 45).– С. 11.


Кононенко П. Найстаріша школа міста [Текст] / П. Кононенко // Позиция.– 2005.– 28 янв.– С. 6.


Корж Р. Доля подібна зорі світанковій [Текст]: [Про О. Риндовську] / Р. Корж // Вісті Придніпров'я.– 1999.– 5 берез.– С. 13.


Лазебник В. Три женщины устроили ликбез в Екатеринославе, потратив на это состояние своих мужей [Текст] / В. Лазебник // Наше місто.– 2006.– 13 груд.– С. 3.


Лазебник В. «За теплое и участливое отношение...» [Текст] / В. Лазебник // Наше місто.– 2001.– 16 жовт.


Овсянникова А. Дніпропетровськ не Одеса, але ж... [Текст] / А. Овсянникова // Наше місто.– 2008.– 5 верес.– (№ 126).– С. 5.


Симонова Е. Почетная гражданка города Екатеринослава Александра Рындовская [Текст] / Е. Симонова // Дніпровий кур'єр.– 2004.– № 1.– С. 46–47.


Чабан Н. «Разве можно не любить детей...» [Текст]: [Об А. Рындовской и женской Мариинской гимназии] / Н. Чабан // Зоря. Город.– 2007.– 30 авг.– (№ 35).– С. 18.


«Ми дали вам хороші фінанси, ви дайте нам хорошу політику». Михайло Мартинович та Надія Іванівна

Алексєєнко


Торгівля залізом у Катеринославі завжди була спра­вою прибутковою. Найстаріший з таких торговельних за­кладів від 30-х років XIX ст. належав ку­пцеві Мартину Алексє-єнко. Його ма­газин був у самому центрі міста, на проспекті. Гроші від торгівлі він вкладав у земельні ділянки та не­рухомість. Слово патріарха купец­тва було надійним векселем, а по­рада – законом. Тому його спочатку обрали до міської думи (1854 р.), а потім запропонували посаду місь­кого голови. Але торговельна справа важливіша, вирішив Мартин Олексійо­вич.

Було в нього два сина. Старший, Іван, продовжив справу батька. Другому синові, Михайлу, неабиякі обда­рування та гроші дали можливість швидко досягти вчених ступенів і державних посад.

Іван домігся в торгівлі великих успіхів, ставши куп­цем першої гільдії й одним з найбагатших людей міста. В пам’ять про батька й матір, Ганну Яківну, він побудував будинок для старих жінок на 30 осіб і утримував його своїм коштам (по вул. Короткій, 22, нині вул. Чичеріна).

Він мав 10 будинків у місті, з яких 7 у самому центрі, в Старогос­тинному ряду на проспекті – від вул. Троїцької до Первозванівської (нині пл. Леніна і вул. Короленка). Тут працювали його магазини оп­тової і роздрібної торгівлі залізом. Жив він у будинку по вулиці Каре­тній (нині Челюскінців). 1891 року провів першу приватну телефонну лінію – між магазином і будинком.

Людина поважна, І. Алексє- є­нко в 1893 році уперше був обраний гласним міської думи, потім його обирали ще чотири рази. Засідання відвідував старанно, виступав рідко, але коли говорив, до слова його до­слухались. Своїх дітей у Івана Мар­тиновича та його дружини Надії Іванівни не було, тому чимало гро­шей вони жертву-вали на розвиток і утримання навчальних закладів – Маріїнської жіночої гімназії, комер­ційного училища, товариства опікування жіночою осві­тою.

У червні 1910 року після тривалої хвороби І. Алексє­єнко помер. Під час похорону все купецтво було на ногах, домовину несли найбільш почесні. Поховали його в ого­рожі Троїцької церкви, старостою якої він був багато років.

Зі смертю Івана Марти-новича припинилася діяль­ність «Залізної фірми М.О. Алексєєнка». Весь товар прид­бав купець О. Коган. Через рік Надія Іванівна Алексєєнко пожертвувала місту дворове місце на розі Пушкінського проспекту і Короткої вулиці, а також 82.500 крб. на спору­дження тут дитячої лікарні з амбулаторією і ще 570 тисяч крб. капіталу, проценти від якого мали забезпе-чити утри­мання цих закладів і жіночого притулку. 1912 року лікарня та амбулаторія були збудовані й освячені. Вони носили ім’я І.М. Алексєєнка, а нині це міська дитяча лікарня імені професора Руднєва.

У залі міської думи виставили портрети Надії Іванів­ни й Івана Мартиновича. Вулицю Коротку перейме­нували в Надєжденську, а Каретну в Алексєєвську. 20 лис­топада 1911 року імператор Микола II за доповіддю мініс­тра внутрішніх справ «соизволил на присвоение вдове Екатеринославского купца Надежде Ивановне Алексеенко звания почетной гражданки г. Екатеринослава согласно ходатайству о том местной городской думы за пожертво­вание г. Екатеринославу участка земли и 652.500 руб. на дела благотворения».

Капітал імені Н.І. Алексєєнко був найбільшим із усіх, які заповідались місту. Вирішальний вплив на його пожертвування справив брат Івана Мартиновича Ми­хайло. В той час він жив і працював у м. Санкт-Петербурзі, бо був обраний від нашої губернії депутатом III Державної думи, де йому довірили відповідальний пост голови бюд­жетної комісії.

Народився Михайло 1847 року в Катеринославі. Тут минули його дитинство і юність. У п’ять років він втратив матір, яку дуже любив. Вона часто приводила його до Троїцької церкви, а неподалік від храму був магазин ба­тька. За словами старожилів, хлопчик із задоволенням при-ходив сюди, вивчав торговельну справу, знав ціну кож­ному цвяху.

У 1864 році він закінчив класичну гімназію з золо­тою медал-лю. Вищу юридичну освіту отримав у Харків­ському універ­ситеті. Предметом його дослі­джень був державний кредит і законодавство про прямі подат­ки. 1874 року за особис­тим проханням був на два роки відряджений за кордон для вивчення фінансів і кре­диту, а також методики викла­дання в університетах Німеччини, Австрії та Франції. Плодом цього від­рядження стала праця «Діюче законодавство про прямі податки», яка в 1879 році дуже схвальною рецензією була представлена як докторська дисертація.

М. Алексєєнко працював професором, деканом юридич-ного факультету, а з 1890 року – ректором Харківського універ-ситету. Три дисертації, курс лекцій з фінансового права, монографії з теорії податків були відзначені критикою і були визнані серйозним внеском у фінансову літературу того часу.

З 1899 року Михайло Мар­тинович – попечитель Ка­занського, а потім Харківського навчального округу. Ця бюрократична посада не задовольняла його. Як учений-фінансист він прагнув реалізувати свої наукові труди на практиці. І незабаром нагода з’явилася. В 1907 році пере­важною більшістю голосів його обирають депутатом III, а в 1912-му – IV Державної Думи. Настає його зоряний час.

У Думі Алексєєнко мав величезний авторитет і ре­путацію визначного спеціаліста з бюджетних питань. Він зробив значний внесок у визначення і зміцнення бюджет­них прав Думи, виступав проти надкошторисних кредитів, проти розширення штатів державних установ. Вважаючи осві-ту, торгівлю, промисловість і землеробство «продукти­вними» сферами, підтримував політику збільшення їх асиг­нувань.


Під керівництвом Михайла Мартиновича був при­ведений до блискучого стану бюджет, яким пишався уряд. Алексєєнко щороку особисто виступав у Думі під час роз­гляду бюджету. Промови його завжди були подією в житті Думи й неодмінною викликали бурхливі овації з боку всіх депутатів, незалежно від їхньої партійною приналежності. Крилатими зробилися слова, сказані на завершення однієї з його промов і звернені до уряду: «Ми дали вам хороші фінанси, ви дайте нам хорошу політику».

Творцю хороших фінансів доля не дала дожити до хорошої по­літики. Протягом 1915–1916 років він тяжко хворів, війна глибоко захопила його і хвилювала хворе серце. 18 лю­того 1917 року він помер у Петер­бурзі. Гіркота втрати катеринославців була великою. Тут усі знали як багато зробив Михайло Мартинович для міс­та, як енергійно захищав інтереси рідного краю. Багато міських клопотань були підтримані або отримали вирі­шення саме завдяки йому. Так, наприклад, розв’язалося питання про будівництво Мерефо-Херсонського мосту. Вище гірниче училище було перетворене на інститут, зас­новане землемірне училище…

Місто гідно поцінувало заслуги М.М. Алексєєнка, в 1914 році удостоївши звання почесного громадянина.

Відповідно заповіту, Михайло Мартинович був по­хований у рідному краї поруч з могилою матері на місь­кому кладовищі (нині район стадіону «Металург»). Відспі­вували його в Троїцькій церкві. До нього були звернені прощальні слова протоієрея отця Василя Разумова: «Так, не тільки в анналах фінансового права, але й в історії дер­жави Російської, та й нашого міста, твоє ім’я буде накрес­лене золотими буквами. Добрий християнин, глибокий вчений, видатний державний діяч і почесний громадянин Катеринослава».

1   2   3   4



Схожі:

Валентина Лазебник Почесне громадянство у дореволюційному Катеринославі icon20 жовтня 1950 р
Валентина Іванівна Лазебник, історик, завідувачка відділом Дніпропетровського історичного музею ім. Д. Яворницького, дослідник історії...
Валентина Лазебник Почесне громадянство у дореволюційному Катеринославі iconТема: Громадянство України
Обладнання й матеріали: Конституція України, Закон України «Про громадянство України», паспорт громадянина України
Валентина Лазебник Почесне громадянство у дореволюційному Катеринославі iconПоложення про почесне звання України, затверджене Указом Президента України від 29. 06. 01р. №476/2001; Указ Президенту України від 25. 12. 07р. №1254/2007 Про одноразову винагороду жінкам, яким присвоєно почесне звання Мати героїня
Положення про почесне звання України, затверджене Указом Президента України від 29. 06. 01р. №476/2001
Валентина Лазебник Почесне громадянство у дореволюційному Катеринославі icon1885 р. – у місті Катеринославі почав виходити літературно-громалський тижневик «Степь»
Катеринославі почав виходити літературно-громалський тижневик «Степь» (редактор-видавець В. П. Биков). Припинив існування 1886 року....
Валентина Лазебник Почесне громадянство у дореволюційному Катеринославі iconПризначення одноразової винагороди жінкам, яким присвоєно почесне звання України “Мати-героїня”
Постанова Кабінету міністрів України «Про затвердження Порядку використання у 2009 році коштів, передбачених у державному бюджеті...
Валентина Лазебник Почесне громадянство у дореволюційному Катеринославі iconРомантична легенда про Святого Валентина
День Святого Валентина (Валентинів день, День Закоханих) — світське свято, яке відзначають у деяких країнах щороку
Валентина Лазебник Почесне громадянство у дореволюційному Катеринославі iconСценарій “на крилах любові” (День Святого Валентина)
Ведучий: Ось уже 17 століть поспіль закохані всього світу відзначають найромантичніше свято року – День святого Валентина. Цей день...
Валентина Лазебник Почесне громадянство у дореволюційному Катеринославі iconЛітописець краю
До ювілею Лазебник Валентини Іванівни, завідуючої відділом Дніпропетровського історичного музею
Валентина Лазебник Почесне громадянство у дореволюційному Катеринославі icon1 жовтня 1910 р. – в м. Катеринославі вийшов перший номер українського часопису, органу місцевої Просвіти «Дніпрові хвилі»
Катеринославі вийшов перший номер українського часопису, органу місцевої Просвіти «Дніпрові хвилі». Виходив до 1913 року (100 років...
Валентина Лазебник Почесне громадянство у дореволюційному Катеринославі iconДокументи
1. /Ришення_почесний депутат Лазебник Прокопенко.doc
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©on2.docdat.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи