Таблиця 17 icon

Таблиця 17




НазваТаблиця 17
Сторінка5/7
Дата конвертації10.10.2012
Розмір1,26 Mb.
ТипДокументи
джерело
1   2   3   4   5   6   7
1. /FGP/Lekc_1.1_студ.doc
2. /FGP/Лекц_я 1_тези.doc
3. /FGP/Частина_1.doc
4. /FGP/Частина_2.doc
5. /FGP/Частина_3.doc
6. /FGP/Частина_4.doc
7. /FGP/Частина_5.doc
8. /FGP/Частина_6.doc
9. /FGP/Частина_7.doc
Фізіологія та гігієна прці ” Розділ Основи загальної фізіології та гігієни праці Лекція Основи фізіології праці
Лекція Основи фізіології праці Вступ. Фізіологія праці. Фізіологічні зміни під час роботи. Працездатність людини та втома. Значення ритму у трудовій діяльності людини
Гігієна праці.: Підручник/ А. М. Шевченко, С. В. Алексєєв, Г. О. Гончарук та ін.: За ред. Професора А. М. Шевченка. – К.: Вища шк с.: іл частина перша основи загальної гігієни праці розділ І. Основи фізіології та психології праці фізіологія праці
Фактори навколишнього середовища
Таблиця 17
Зона гострої загальнотоксичної дії
Розділ 16. Гігієнічні основи виробничого освітлення гігієнічне І психофізіологічне значення виробничого освітлення
Постановою Верховної Ради України від 14 жовтня 1992 р затверджено закон
Медичне обслуговування шахтарів
Розділ 11. ВИРОБНИЧІ ОТРУТИ І ПРОФЕСІЙНІ ІНТОКСИКАЦІЇ

Виробничі отрути — це речовини, які зустрічаються у процесі трудової діяльності людини як вихідні, проміжні, побічні або кінцеві продукти у вигляді газу, пари або рідини, а також пилу, диму або туману. У разі порушення правил техніки безпеки та гігієни праці виробничі отрути потрапляють в організм працюючих у кількості, яка не відповідає його спадковим і набутим властивостям (у багатьох випадках йдеться про чужу організмові якість зовнішньої дії), шкідливо впливає на організм.

За сучасних умов виробничі отрути зустрічаються практично в усіх галузях промисловості і сільськогосподарського виробництва. Так, одержання і переробка багатьох поліконденсаційних і полімеризаційних пластичних мас супроводжуються надходженням у повітряне середовище складних парогазових і пароаерозольних комплексів, які містять вихідні мономери, добавки, продукти неповної полімеризації і термоокислювальної деструкції, пилові частки порошкових полімерів і готових виробів під час механічної обробки. У металургійній промисловості крім давно відомих оксидів вуглецю і сірки великого поширення набули представники групи важких і рідких металів (вольфрам, молібден, хром, нікель, берилій, літій тощо), які використовуються при виготовленні сплавів.

У вугільних шахтах, рудниках, залізорудних, гранітних та інших кар'єрах, де видобувають корисні копалини вибуховим способом, у повітря виділяються оксиди азоту, вуглецю і високодисперсний аерозоль. У металообробній промисловості широко застосовуються мастильно-охолоджувальні рідини, які мають у своєму складі агресивні речовини — нафтенові кислоти, основи (луги) та ін. Значна кількість виробничих отрут розповсюджена у хімічній промисловості (у таких галузях, як основна хімія, коксохімія, аніліно-фарбова промисловість, синтетичні полімери і пластичні маси). У сільському господарстві у великому асортименті і обсязі застосовуються пестициди і мінеральні добрива. Вивченням впливу шкідливих хімічних речовин на організм працюючих з метою створення безпечних і нешкідливих умов праці на виробництві займається розділ гігієни праці, названий виробничою токсикологією. Сучасна виробнича (промислова і сільськогосподарська) токсикологія умовно поділяється на два основних, тісно пов'язаних між собою розділи — токсикометрію і патогенез інтоксикацій.

Токсикометричні дослідження які передують вивченню патогенезу інтоксикацій, мають встановлювати параметри токсичності і небезпеки, описання клінічної картини отруєння при одноразовому і повторному введенні речовини, спостереження за послідовністю порушень окремих функцій організму (токсикодинамікою), встановлення переважного ураження того чи іншого органа або системи з його патоморфологічною характеристикою.

Патогенез ін токсикацій — це розділ токсикології, що вивчає надходження, розподіл, метаболізм і виведення отрут (токсикокінетику), а також біохімічні. біофізичні, патофізіологічні, імунологічні та інші механізми отруєння.

Виробнича токсикологія, згідно зі своєю основною метою — попереджувати, розпізнавати і лікувати професійні отруєння, попереджувати і усувати віддалені наслідки шкідливого впливу хімічних агентів у працюючих та їх нащадків, вирішує такі завдання:

1. Встановлення параметрів токсичності і небезпеки, вивчення характеру впливу на організм лабораторних тварин нових хімічних речовин і розроблення на цій підставі гігієнічних регламентів їх вмісту у повітрі робочої зони виробничих приміщень і на шкірі працюючих. Розроблення гігієнічних стандартів з урахуванням комплексної, поєднаної і комбінованої дії виробничих отрут, оскільки вони можуть надходити в організм працюючих кількома шляхами одночасно, а також діяти в комплексі з шкідливими факторами іншої природи (фізичними, біологічними).

  1. Вивчення здатності застосовуваних у промисловості хімічних речовин викликати зміну реактивності організму і зумовлювати можливі віддалені ефекти — канцерогенний, ембріотоксичний, терато-мутагенний, атерогенний, передчасного старіння тощо.

  2. Дослідження токсикокінетики і токсикодинаміки, виявлення найбільш чутливих тестів для встановлення порогових доз і концентрацій, найтонших механізмів ушкоджуючої дії хімічних речовин і розроблення на цій основі засобів ранньої діагностики, патогенетичної терапії і профілактики професійних інтоксикацій

  3. Вивчення залежності біологічної активності виробничих отрут від хімічного складу, структури і фізико-хімічних властивостей для розробки експресних (математичних) методів токсикологічної оцінки нових хімічних речовин, а також проведення на цій основі цілеспрямованого пошуку і синтезу менш токсичних і небезпечних хімічних сполук.

Завдання, поставлені перед виробничою токсикологією, вимагають залучення знань і методів досліджень інших галузей знань, а саме: фізіології, біохімії, ембріології, генетики, хімії, математики тощо. Крім того, використовуються спеціальні — токсикологічні — способи і методи дослідження.

КЛАСИФІКАЦІЯ ВИРОБНИЧИХ ОТРУТ

Виробничі отрути класифікують за хімічною структурою, агрегатним станом, ступенем токсичності і небезпечності, характером і механізмом впливу на організм та іншими ознаками. Відповідно до загальноприйнятої систематики за хімічною будовою виробничі отрути поділяють на неорганічні, органічні і елементоорганічні. Основними групами виробничих отрут неорганічної природи є галогени, сполуки сірки, азоту, фосфору, миш'яку, вуглецю, ціаніди, важкі і рідкісні метали. До виробничих отрут органічної природи відносять вуглеводні жирного і ароматичного рядів та їх хлорпохідні, спирти жирного ряду, прості і складні ефіри, альдегіди, кетони, гетероциклічні сполуки, терпени.

За агрегатним станом у повітряному середовищі промислових приміщень виробничі отрути можуть бути класифіковані як гази, пари й аерозолі (тверді або рідкі).

З практичною метою виробничі отрути часто поділяють за їх застосуванням у різних галузях народного господарства: промислові розчинники, лаки і фарбники, полімери і пластичні маси, пестициди, мінеральні добрива тощо. З гігієнічних позицій особливо важлива класифікація речовин за ступенем токсичності * і небезпечності.

Для розрахунку відносної токсичності хімічних речовин І. В. Саноцький (1970) запропонував графік (рис. 32).

За 100 % відносної токсичності прийнята токсичність найбільш отруйних фосфорорганічних та інших сполук із середньосмертельною концентрацією для білих щурів при 120-хвилинній експозиції (СL), яка дорівнює 0,0001 ммоль/л. За 0 % відносної токсичності запропонована токсичність вуглекислого газу, яка дорівнює близько 10 000 ммоль/л. Порівнювати токсичність краще за молекулярними, а не ваговими концентраціями, оскільки отрути, як хімічні речовини, реагують з біосубстратами у молекулярних, іонних та інших відношеннях.

Згідно з ГОСТ 12.1.007—76 «ССБТ. Вредные вещества. Классификация и общие требования безопасности» хімічні речовини класифікують за такими критеріями, як гранично допустима концентрація (ГДК), DL50 при введенні речовин у шлунок, нанесенні на шкіру, СL50 при інгаляційному надходженні в організм, коефіцієнт можливості інгаляційного отруєння (КМІО), зона гострої і хронічної дії (табл. 27).

Таблиця 27. Класифікація хімічних речовин за класами небезпечності

Показник

Норма за класами

1

2

3

4

ГДК шкідливих речовин у повітрі робочої зони, мг/м3

<0,1

0,1-1

1,1 — 10

>10

Середньосмертельна доза при введенні у шлунок, мг/кг

<15

15—150

151—5000

>5000

Середньосмертельна доза при нанесенні на шкіру, мг/кг

<100

100-500

501—2500

>2500

Середньосмертельна концентрація у повітрі, мг/м3

<500

500—5000

5001—50 000

>50 000

Зона гострої дії

<6

6—18

18,1—54

>54

Зона хронічної дії

>10

10—5

4,9—2,5

<2,5

КМІО

>300

300—30

29—3

<3

Під токсичністю розуміють властивість хімічної сполуки спричиняти шкідливу дію (і смертельний кінець). Токсичність вимірюється як величина, зворотна абсолютному значенню середньосмертельної дози або концентрації (1/ СL50; 1/ DL50).

Ця класифікація використовується для встановлення класів небезпечності нових хімічних речовин, які знаходяться у сировині, напівпродуктах, продуктах і відходах виробництва, і нормуються в повітрі робочої зони.

Для розуміння механізму дії виробничих отрут на організм і розробки принципів профілактики і лікування уражень, які викликаються ними, згідно з клініко-гігієнічною класифікацією Гендерсона і Хагарда (1930), всі леткі промислові речовини поділяють на чотири великі групи.

Перша група. Задушливі речовини: а) прості задушливі, дія яких полягає у витисненні кисню із вдихуваного повітря (азот, водень, гелій); б) хімічно діючі, які порушують газообмін у крові і тканинах, хоча кисень доставляється вдихуваним повітрям у достатніх кількостях (оксид вуглецю (II), синильна кислота).

Друга група. Подразні речовини, які викликають подразнення слизової оболонки дихальних шляхів або безпосередньо легенів, яке сприяє розвиткові запальної реакції (оксиди сірки, азоту, хлор, хлороводень, фтороводень, аміак тощо). При гострому отруєнні ці речовини можуть призвести до набряку легенів.

Третя група. Леткі наркотичні і споріднені з ними речовини, які діють після надходження у кров. Гостру дію ці речовини справляють на центральну нервову систему, викликаючи наркоз.

Виходячи з фізико-хімічних особливостей і біологічної дії, автори виділяють п'ять підгруп летких наркотичних речовин: 1) не відзначаються ясно вираженою післядією (оксид азоту (III), вуглеводні жирного ряду, ефіри); 2) справляють шкідливу дію переважно на паренхіматозні органи (галогенопохідні вуглеводні жирного ряду); 3) впливають насамперед на органи кровотворення (ароматичні вуглеводні) ; 4) діють переважно на нервову систему (алкоголь, сірчисті сполуки жирного ряду); 5) органічні сполуки азоту, які діють пере­важно на системи крові і кровообігу (анілін, нітробензол).

Четверта група. Неорганічні і металоорганічні сполуки — протоплазматичні отрути (ртуть, свинець, фосфор, миш'яковиста кислота, фосфороводень тощо).

Гендерсон і Хагард усі хімічні речовини поділяють на реагуючі і нереагуючі. Реагуючі виробничі отрути вступають у біохімічні реакції і піддаються перетворенням в організмі. Токсична дія реагуючих отрут може бути викликана як самою речовиною, так і її метаболітами (наприклад, ураження органів кровотворення при отруєнні бензолом зумовлене дією продуктів його перетворення — фенолу, пірокатехіну, гідрохінону). Нереагуючі речовини не піддаються значним змінам в організмі. Не вступаючи у біохімічні реакції, вони виводяться з організму в основному у тій же формі, у якій і надходять. Прикладом нереагуючих речовин можуть бути вуглеводні жирного ряду.

НАДХОДЖЕННЯ, РОЗПОДІЛ, МЕТАБОЛІЗМ І ВИВЕДЕННЯ ВИРОБНИЧИХ ОТРУТ З ОРГАНІЗМУ

Можливість надходження речовини через легені визначається насамперед її агрегатним станом (пара, газ, аерозоль). Цей шлях проникнення виробничих отрут в організм є основним і найбільш небезпечним, оскільки поверхня легеневих альвеол займає значну площу (100—120 м2), а кровопотік у легенях досить інтенсивний.

Швидкість усмоктування хімічних речовин у кров залежить від їх агрегатного стану, розчинності у воді і біосередовищах, парціального тиску в альвеолярному повітрі, величини легеневої вентиляції, кровопотоку у легенях, стану легеневої тканини (наявність запальних вогнищ, транссудатів, ексудатів), характеру хімічної взаємодії з біосубстратами дихальної системи.

Надходження у кров летких хімічних речовин (газів і парів) підпорядковано певним закономірностям. По-різному усмоктуються нереагуючі і реагуючі газо- і пароподібні речовини. Усмоктування нереагуючих газів і парів (вуглеводні жирного і ароматичного рядів та їх похідні) здійсниться у легенях за принципом простої дифузії у напрямку зниження градієнта концентрації.

Накопичення у крові нереагуючих газів і парів відбувається за експоненціальною кривою

,

де С і Со — концентрація речовини відповідно у біологічному (кров, мг/л) і "навколишньому (повітря, мг/м3) середовищах; t - час, с; k - чисельний коефіцієнт, с-1; e - основа натурального логарифму, що дорівнює 2,718.

На початку насичення крові газами або парами внаслідок великої різниці парціального тиску відбувається швидко, потім сповільнюється, і, нарешті, коли парціальний тиск речовини в альвеолярному повітрі і крові вирівнюється, насичення припиняється. Десорбція нереагуючих газів і парів відбувається аналогічно.

Хоча процес надходження нереагуючих речовин з повітря у кров проходить за одним законом, граничний вміст виробничих отрут у крові може бути різним. Це залежить насамперед від фізико-хімічних властивостей отрути, зокрема від здатності її розчинюватися у крові. Про розчинність отрути у крові можна судити за коефіцієнтом розподілу (К), який розраховується за формулою



* Оскільки розчинність більшості речовин у крові і воді приблизно однакова, на практиці часто використовують коефіцієнт Оствальда (λ), який характеризує розподіл летких сполук між рідкою і газоподібною фазами у момент рівноваги і розраховується за формулою

,

де V — розчинність у воді, кг/м3; Т — абсолютна температура, К; Р — пружність газу. Па; М — молекулярна маса, кг.

Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більше речовини з повітря надходить у кров. Значення коефіцієнта розподілу зумовлює також швидкість, з якою встановлюється рівновага між вмістом речовини у повітрі і крові. Неелектроліти з високим коефіцієнтом розподілу (спирти, кетони) тривало переходять з повітря у кров, з низьким коефіцієнтом (вуглеводні) швидко досягають тієї концентрації, при якій встановлюється рівновага між кров'ю і повітрям.

Для нереагуючих газів (парів) коефіцієнт розподілу є величиною постійною. За його значенням можна судити про небезпеку виникнення тяжкого отруєння. Пари бензину (К=2,1), наприклад, при великих концентраціях здатні викликати миттєве гостре і навіть смертельне отруєння. Пари ацетону, які мають високий коефіцієнт розподілу = 400), не можуть викликати гострого, тим більше смертельного отруєння, оскільки ацетон, на відміну від бензину, насичує кров повільніше, при виникненні симптомів інтоксикацію легко відвернути.

При вдиханні реагуючих газів насичення тканин організму не настає через їх швидке хімічне перетворення; чим швидше проходять процеси біотрансформації отрут, тим менше вони нагромаджуються у вигляді вихідних продуктів. Сорбція реагуючих газів і парів відбувається з постійною швидкістю. Процент сорбованої речовини знаходиться у прямій залежності від об'єму дихання. Внаслідок цього небезпека гострого отруєння тим значніша, чим довше людина знаходиться у забрудненій атмосфері; розвитку інтоксикації може сприяти фізична робота, яка виконується в умовах нагрівного мікроклімату.

Точка прикладення дії реагуючих газів і парів може бути різною. Деякі з них (хлороводень, аміак, оксид сірки (IV)), які добре розчиняються у воді, сорбуються переважно у верхніх дихальних шляхах. Речовини (хлор, оксид азоту (IV)), які гірше розчиняються у воді, проникають в альвеоли і сорбуються в основному там.

Механізм усмоктування хімічних речовин через шкіру складний. Можливе їх пряме (трансепідермальне) проникнення через епідерміс, волосяні фолікули і сальні залози, протоки потових залоз. Різні ділянки шкіри мають неоднакову здатність до всмоктування виробничих отрут; більш придатна для проникнення токсичних агентів шкіра на медіальній поверхні стегон і рук, у паховій ділянці, статевих органів, грудей і живота.

На першому етапі токсичний агент проходить через епідерміс — ліпопротеїновий бар'єр, проникний лише для газів і жиророзчинних органічних речовин. На другому етапі речовина потрапляє з дерми у кров. Цей бар'єр доступний для сполук, добре або частково розчинних у воді (крові). Таким чином, через шкіру проникають ті речовини, які поряд з доброю жиророзчинністю водорозчинні. Небезпека шкірно-резорбтивної дії значно зростає, якщо вказані фізико-хімічні властивості отрути поєднуються з високою токсичністю.

До виробничих отрут, здатних викликати інтоксикацію у разі проникнення через шкіру, відносять ароматичні аміно- і нітросполуки, фосфорорганічні інсектициди, хлоровані вуглеводні, металоорганічні сполуки, тобто сполуки, яким не властива дисоціація на іони (неелектроліти). Електроліти через шкіру не проникають; вони затримуються, як правило, у роговому або блискучому шарі епідермісу. Виняток становлять важкі метали (свинець, олово, мідь, миш'як, вісмут, ртуть, сурма) та їх солі. З'єднуючись з жирними кислотами і шкірним салом на поверхні або всередині рогового шару епідермісу, вони утворюють жиророзчинні солі, здатні долати епідермальний бар'єр.

Через шкіру проникають не тільки рідкі речовини, що забруднюють її, а й леткі газо- і пароподібні неелектроліти. По відношенню до них шкіра є інертною мембраною, через яку вони проникають за допомогою дифузій. Із збільшенням жиророзчинності проникаюча здатність летких неелектролітів зростає.

Усмоктування токсичних речовин з травного каналу у більшості випадків носить вибірний характер, оскільки різні його відділи мають свою особисту будову, іннервацію, хімічне середовище і ферментний склад.

Деякі токсичні речовини (всі жиророзчинні сполуки, феноли, деякі солі, особливо ціаніди) всмоктуються вже у порожнині рота. При цьому токсичність речовин збільшується за рахунок того, що вони не піддаються дії шлункового соку і, минаючи печінку, не знешкоджуються у ній.

Із шлунка всмоктуються всі жиророзчинні речовини і неіонізовані молекули органічних речовин за допомогою простої дифузії. Через пори клітинної мембрани шлункового епітелію можливе проникнення речовин фільтрацією. Багато отрут, у тому числі сполуки свинцю, у шлунковому вмісті розчинюються краще, ніж у воді, тому краще й усмоктуються. Деякі хімічні речовини, потрапивши у шлунок, повністю втрачають токсичність або вона значно зменшується через інактивацію шлунковим вмістом. Так, отрута кураре, тетануса, змій і комах, бактеріальні токсини, потрапляючи всередину через травний канал, практично нешкідливі.

На характер і швидкість всмоктування суттєво впливають ступінь наповнення шлунка, розчинність у шлунковому вмісті і його рН. Речовини, прийняті натщесерце, всмоктуються, як правило, інтенсивніше.

Усмоктування токсичних речовин з травного каналу відбувається в основному у тонкій кишці. Жиророзчинні речовини добре всмоктуються за допомогою дифузії. Ліпофільні сполуки швидко проникають у стінку кишок, однак порівняно повільно всмоктуються у кров. Для швидкого всмоктування речовина повинна добре розчинюватись у ліпоїдах і воді. Розчинність у воді сприяє всмоктуванню отрути із стінки кишки у кров. Швидкість всмоктування хімічних речовин залежить від ступеня іонізації молекули. Кислі речовини всмоктуються за умови, що їх негативний логарифм константи іонізації (рКа) перевищує 3, лужні — до 8, тобто погано всмоктуються речовини, які у слабокислому або слаболужному середовищі знаходяться в іонізованому стані. Сильні кислоти та луги всмоктуються повільно через утворення комплексів з кишковим слизом. Речовини, близькі за будовою до природних сполук, усмоктуються через слизову оболонку активним транспортом, який забезпечує надходження поживних речовин.

У транспорті виробничих отрут кров'ю основну роль відіграють білки, особливо альбуміни плазми, які мають велику поверхню. Частина речовин може переноситись в еритроцитах за рахунок утворення тимчасового зв'язку з гемоглобіном. Одні й ті ж хімічні речовини, які надійшли в організм різними шляхами і досягли великого (з травного каналу) і малого (з легенів) кіл кровообігу, можуть викликати неоднотипні рефлекторні реакції. Так, тетранітрометан, який викликає гостре смертельне отруєння у лабораторних тварин при інгаляції в концентрації 80 мг/м3, не справляє помітного токсичного ефекту при введенні тієї ж дози перорально. Це пояснюється тим, що рецептори судин малого кола кровообігу мають бульварну, а великого — спинно-мозкову іннервацію. Крім того, всмоктавшись з травного каналу, токсичні речовини одразу знешкоджуються у печінці.

Розподіл неелектролітів — сполук, які метаболічно інертні і мають добру жиророзчинність, підлягає закону Овертона — Майєра, відповідно до якого речовина тим швидше і в більшій кількості проникає у клітину, чим краща її розчинність у жирах і ліпоїдах. Про здатність отрут проникати у клітину судять за коефіцієнтом розподілу (К*) між жирами і водою. Оскільки клітинні мембрани всіх органів і тканин містять у своїй структурі ліпоїди, бар'єрів для неелектролітів в організмі практично не існує



У динаміці розподілу цих речовин простежуються дві фази. У першій фазі (динамічна рівновага) розподіл зумовлено кровопостачанням органа — краще сорбують органи з добрим кровопостачанням. Наприклад, головний мозок, який вміщує багато ліпоїдів і має добре розвинуту кровоносну систему, насичується етиловим ефіром дуже швидко. Одночасно інші тканини, які вміщують багато жиру, але з поганим кровопостачанням (навколонирковий жир), насичуються етиловим ефіром повільно.

У другій фазі (статична рівновага) розподіл, зумовлений не стільки кровопостачанням, скільки сорбційною ємністю органа для даної речовини. Сорбційна ємність тканин різних органів приблизно однакова і відповідає сорбційній ємності крові. Тому у другій фазі неелектроліти розподіляються в усьому організмі рівномірно. Виняток становлять жирова тканина, кістковий мозок, яєчка, сорбційна здатність яких відносно електролітів із значними жиророзчинними властивостями більш висока. Для багатьох жиророзчинних речовин жирова тканина є основним депо, що утримує отруту як на більш високому рівні, так і протягом тривалішого часу, ніж інші тканини і органи.

Швидше звільнюються від отрути-неелектроліту після припинення надходження в організм органи і тканини, багаті на кровоносні судини. З головного мозку бензол десатурує у перші години після припинення дії, з навколониркового жиру — через 30—40 год. ДДТ зберігається у жировому депо кілька місяців.

Загальні закономірності, які б пов'язували фізико-хімічні властивості і розподілення в організмі електролітів, не встановлені. Відомо лише, що коли поверхня клітини заряджена негативно, вона не пропускає аніонів, при позитивному заряді у клітину не можуть проникати катіони. Багато важких металів, досягаючи клітини, фіксуються на клітинній мембрані і порушують тим самим життєдіяльність клітини. Метали мають тенденцію нагромаджуватися у тих тканинах, де вони містяться як мікроелементи, і в органах з інтенсивним обміном речовин (печінка, нирки, ендокринні залози).

До особливостей розподілу електролітів в організмі відносять їх здатність швидко видалятися з крові і, нагромаджуючись у певних органах, утворювати депо. Найбільша кількість свинцю, наприклад, нагромаджується у кістках, потім у печінці, нирках, м'язах, а через 16 днів після припинення його надходження в організм весь свинець переходить у кістки. Фтор нагромаджується у кістках, зубах, у невеликій кількості — у печінці і шкірі. Марганець відкладається в основному у печінці і в невеликій кількості у кістках, серці, головному мозку і нирках, ртуть — у нирках і товстій кишці.

Перетворення виробничих отрут відбувається в основному тими ж способами, що й природних для організму речовин: окисленням, відновленням, гідролізом, синтезом (утворення парних сполук) і кон'югацією.

Основним способом перетворення виробничих отрут, який має захисно-пристосувальний характер, є детоксикація, тобто синтез менш токсичних полярних водорозчинних речовин, які легко виділяються з організму із сечею. Однак у деяких випадках, особливо на початкових стадіях метаболізму, у результаті хімічних перетворень в організмі можуть утворюватися речовини більш токсичні, ніж вихідні продукти. Такий спосіб біотрансформації отрут одержав назву летального синтезу. Шляхом летального синтезу перетворюються, наприклад, фосфорорганічні інсектициди, які піддаються в організмі окисленню з утворенням більш активних метаболітів (з октаметилу синтезується більш токсичний фосфорамідоксид, з тіофосу — параоксон). Проміжні продукти біотрансформації хлорорганічних інсектицидів дієнового синтезу (епоксиди алдріну і гептахлору) більш токсичні і канцерогенні, ніж самі вихідні продукти — алдрін і гептахлор.

Основними органами, які знешкоджують виробничі отрути є печінка, нирки, легені, стінки шлунку і кишок. Органели, локалізовані у клітинах цих органів, містять велику кількість високоактивних ферментів, які беруть участь у знешкодженні отрут. Особливу роль у цьому процесі відіграють мікросомальні ферменти, локалізовані в ендоплазматичній сітці.

Шляхи біохімічного перетворення виробничих отрут в організмі людини наведено у табл. 28.

Таблиця 28. Основні шляхи метаболічного знешкодження виробничих отрут

Клас промислових хімічних речовин

Спосіб детоксикації

Ациклічні, ароматичні і аліциклічні сполуки, тре-тичні аміни, спирти і альдегіди, нітро- і азосполуки

Складні ефіри, аміди, фосфорорганічні сполуки, аліфатичні вуглеводні

Феноли, епоксиди, галогени, гетероциклічні кислоти, ароматичні аміни, ненасичені сполуки Отрути-антигени з антитілами, метали з білками, ліпофільні речовини з жировою тканиною, барій, свинець, талій з кістковою

Окислення і відновлення за участю мікросомальних ферментів


Гідроліз за участю мікросомальних і немікросомальних ферментів

Кон'югація з аміно-, глюкуроновою, сірчаною кислотами

Специфічна і неспецифічна фіксація відповідно з антитілами, білками, жировою і кістковою тканинами

Виробничі отрути та їх метаболіти виділяються з організму через легені, нирки, травний канал і шкіру. Екскреція токсичних речовин може йти відразу кількома шляхами. Для неелектролітів і їх метаболітів, а також отрут-металів характерне дво- або трьохфазне виділення, що зумовлено різною формою їх циркуляції і депонування. Насамперед видаляються з організму, як правило, сполуки, які знаходяться у незмінному вигляді або неміцно зв'язані з біологічними компонентами (лігандами). Потім виділяються фракції отрути, які знаходяться внутрішньоклітинно у міцно зв'язаній формі. В останню чергу залишають організм отрути та їх метаболіти, які знаходяться у постійних тканинних депо.

Через легені виділяються леткі неелектроліти, які практично не піддаються біотрансформації. Виділення неелектролітів, що знаходяться у крові і органах, здійснюється тим швидше, чим менший їх коефіцієнт розподілу у воді. Повільно проходить елімінація тієї частини отрути, яка депонована у жировій тканині, що становить, як відомо, близько 20 % маси тіла. Так, після вдихання хлороформу 50 % адсорбованої речовини видаляється протягом 6—12 год. після припинення експозиції. Друга фаза виділення, яка пов'язана із звільненням від хлороформу жирового депо, відбувається протягом кількох днів.

Залишкові кількості чотирьоххлористого вуглецю у видихуваному повітрі можуть виявлятися протягом кількох тижнів. Через легені видаляються також метаболіти вуглеводнів жирного і ароматичного рядів і деякі їх похідні (бензол, спирти, хлороформ, чотирьоххлористий вуглець, метанол, етиленгліколь, діетиловий ефір, ацетон тощо), які перетворюються в організмі на воду і оксид вуглецю (IV).

Через нирки видалення шкідливих речовин здійснюється пасивною фільтрацією або активним транспортом. Пасивній нирковій фільтрації піддаються неелектроліти. В результаті у клубочках ниркових тілець утворюється ультрафільтрат, в якому неелектроліт міститься у тій же концентрації, що й у плазмі. У канальцях нефронів дифузія жиророзчинних отрут може йти у протилежних напрямках — з канальців у кров і з крові в канальці. Кількісним показником ниркової фільтрації (кліренсу) є концентраційний індекс — співвідношення концентрації отрути у сечі і плазмі крові. Для метану концентраційний індекс становить 0,1; для хлорованих вуглеводнів — від 0,11 до 1,0; для кетонів—1,05—1,34.

Електроліти, а також парні сполуки (кон'югати з глюкуроновою і сірчаною кислотами) видаляються активним нирковим транспортом, виробленим у процесі еволюції для елімінації ендогенних сильних кислот (сечова кислота) і лугів (холін, гістамін). У результаті функціонування активного ниркового транспорту вказані речовини переміщуються проти градієнта концентрації. Так, концентрація 2-аміно-1-нафтолу, який видаляється активним транспортом, у сечі у 200 разів вища, ніж у крові.

Через травний канал виділяються погано розчинні або нерозчинні виробничі отрути (свинець, ртуть, марганець, сурма, їх солі), а також деякі інші речовини. Свинець і ртуть виділяються із слиною і можуть вторинно заковтуватися, інші речовини затримуються у печінці і, виділяючись з жовчю у кишки, видаляються з організму.

Жиророзчинні виробничі отрути виділяються з організму через шкіру сальними залозами, інші речовини (ртуть, мідь, оксиди заліза, миш'як, сірководень тощо) — потовими залозами.

Деякі розчинні у ліпоїдах речовини (бензол, етанол, хлороформ) можуть виділятися разом з молоком молочними залозами.

1   2   3   4   5   6   7



Схожі:

Таблиця 17 iconДодаток 1 Таблиця Орлової Таблиця Сивцева Додаток 2
Вправи для зміцнення,,м’язового корсету” доцільно виконувати з обтяженнями: гантелями, набивними м'ячами, гумовими бинтами

Таблиця 17 iconУрок №42 Біологія 7 клас Тема Покритонасінні рослини. Тема уроку: «Відділ Квіткові рослини. Їх загальні ознаки й різноманітність»
...

Таблиця 17 iconДокументи
1. /Mat_3/Литература ПК.doc
2. /Mat_3/Математика...

Таблиця 17 iconДокументи
1. /Mat_7/Калькуляц_я 7.doc
2. /Mat_7/Литература...

Таблиця 17 iconДокументи
1. /Л_ЦЕНЗУВАННЯ ШВАЧКА/ДОДАТОК/ДОГОВОР З ДИТСАДКОМ22 дин_вц_.doc
2. /Л_ЦЕНЗУВАННЯ...

Таблиця 17 iconМ. Таблиця 3

Таблиця 17 iconМ. Таблиця 2

Таблиця 17 iconДодаток б. Таблиця Система блоків (розділів ) змістовних модулів (тем)
Додаток б. Таблиця Система блоків (розділів ) змістовних модулів (тем) Зміст уміння

Таблиця 17 iconДодаток б. Таблиця Система блоків (розділів ) змістовних модулів (тем)
Додаток б. Таблиця Система блоків (розділів ) змістовних модулів (тем) Зміст уміння

Таблиця 17 iconТаблиця Міського турніру з шашок

Таблиця 17 iconДокументи
1. /Ukr_3/Литература ПК.doc
2. /Ukr_3/Навчальний...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©on2.docdat.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи